страху теорія

СТРАХУ теорія - комплекс поглядів, уявлень, ідей, що витлумачує і пояснює викликане реальною чи уявною небезпекою для людини почуття страху як основну причину і передумову виникнення і відтворення релігійних уявлень, вірувань і дій, які й були спрямовані на самозаспокоєння і самозбереження індивіда чи спільноти. Витоки С.т. сягають Античності (Критій, Демокрит, Епікур, Лукрецій Кар). С.т. дотримувались деякі філософи Нового часу (Г'юм, Гольбах, Фоєрбах та ін.)· У марксистському релігієзнавстві страх розглядався як психологічний корінь релігії.

див. страху теорія

НЕОФРОЙДИЗМ - напрям у філософії і психології, ідеї якого позначилися також на сучасній естетиці, етиці, соціології. Виникнення терміна "Н." було зумовлене необхідністю відмежуватися від фройдизму - філософсько-антропологічної і психологічної концепції Фройда (психоаналіз) і всієї сукупності вчень і шкіл, що склалися на її підґрунті. Якщо фройдизм - явище європейське, то Н. - переважно амер. Н. був спробою пристосувати ортодоксальний психоаналіз до традицій соціології та психології у США (у ЗО - 40-х рр. XX ст.). Витоки Н. сягають, з одного боку, "психологічної школи" в соціології (Кулі, Гіддингс, Бернард), зокрема, теорії щодо спонтанної і позасвідомої координації поведінки членів первинних соціальних груп, а з другого - амер. школи культурантропології, представники якої наполягали на специфічному та оригінальному характері окремих культур. Наслідком цих різноманітних нашарувань стала еклектична теорія, яка поєднує амер. модель прагматизму, біхевіоризму, етнографізму з низкою положень і технічних прийомів психоаналізу. На відміну від властивої фройдизму абсолютизації біологічного чинника, Н. відстоює ідею соціального та культурного детермінізму, визнає суттєву роль середовища у формуванні психології людини. На думку одного з чільних представників Н. Фромма, людське починається там, де закінчується природне. Для багатьох прихильників Н., зокрема Хорні, Саллівана, Кардинера, властива тенденція до "соціологізації" психологічних чинників та "психологізації" соціальних. Для Н. характерний також перегляд деяких положень ортодоксального психоаналізу: вчення про творчий потенціал сексуальної енергії (лібідо), теорії сублімації, ролі позасвідомого. Еволюція Н. не привела до утворення цілісної системи поглядів, радше до об'єднання яскравих творчих особистостей, які, визнаючи культуротворче значення психоаналізу Фройда, водночас усвідомили його обмеженість і тенденційність; необхідність оновлення ортодоксальної теорії психоаналізу спонукала їх до вироблення нових підходів. Так, Фромм зосередив увагу на проблемі надмірної соціалізації людини, що він її розглядав як шлях до виродження й дегуманізації. Концепція Хорні про властивий людині "саморух", "тяжіння до самореалізації", вчення Кардинера про "груповий тип" особистості, в якому вирізняється ідентичне для всіх членів суспільства "ядро", також чимало додала до теоретичного доробку Н. До кола проблем, порушених неофройдистами, які наразі зберігають свою актуальність, належать психофізіологічна і соціальна природа страху, тривоги, деструктивних тенденцій, неврозу влади.

присоединиться

1) страд. - приєднуватися, бути приєднаним, прилучатися, бути прилученим; долучатися, бути долученим, придаватися, додаватися, бути приданим, доданим, приточуватися, бути приточеним до чого;

2) (приобщиться, пристать) приєднуватися, приєднатися, прилучатися, прилучитися, приставати, пристати, (во множ.) поприєднуватися, поприлучатися, поприставати, (опис.) причалювати, -ся, причалити, -ся, примкнутися до кого, до чого; (прибавиться) долучатися, долучитися, додаватися, додатися. [Приєднався і я до їх гурту (Кониськ.). Прилучитися до літературного модернізму (Єфр.). А до його причалило ще чоловік десять. До їх і я пристав (Грінч.). І от тепер до першого страху ще долучилася жадоба помсти (Самійл.). До цього почуття додалося ще й друге (Крим.)]. -няйтесь к нашей компании - приставайте до нашого гурту. -ниться к чьему-л. мнению, вере, теории, плану - пристати на чиюсь думку, віру, теорію, план.

* * *

несов.; сов. - присоедин`иться

Епікур (342, о. Самос - 270 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, народився в сім'ї вчителя. Близько 309 р. почав навчати філософії в Колофоні, Мітилені, Ламп саку. Заснована в 306 р. власна школа отримала назву "Сад Епікура" і проіснувала вісім століть. Систему філософських поглядів виклав у численних (понад 300) письмових творах і листах, а також у бесідах з учнями та друзями. З письмової спадщини Е. збереглися лише "Лист до Геродота" і "Лист до Піфокла", в яких викладені погляди Е. на природу; "Лист до Менекея", що містить думки з питань моралі; а також "Головні думки", де в стислій, виразній формі виражені наріжні ідеї вчення Е. Останнє поділяється на три частини: "каноніку" (теорію пізнання), "фізику" (натурфілософію) й етику. Основною метою філософії Е. є, на відміну від представників класичної давньогрецьк. філософії, не приріст нового знання, а опанування людиною мистецтва жити гідно, забезпечувати спокій своєї душі та зберігати духовну стійкість; протистояти також страху смерті, різноманітним стражданням і пристрастям. Е. джерелом знання вважав чуттєві сприйняття.

Ламетрі, Жюльєн Офре де (1709, Сен-Мало - 1751) - франц. філософ, лікар за освітою. Викладав медицину у Рейні та Паризькому ун-ті, практикував як лікар у Берліні при дворі Фридриха Великого. Свої погляди обстоював, спираючись на дані природознавства. Відкидав картезіанський дуалізм, доводив, що існує лише матеріальна тілесна субстанція, головні властивості якої - протяжність і рух. Вважав слушною думку про походження людини від тварини, вбачаючи між ними лише кількісну відмінність. Людина, на його думку, має лише більший ступінь чутливості і розумності. Свідомість, дух - лише природна властивість тіл. На тій підставі, що душа не може існувати поза тілом, заперечував безсмертя душі. Заперечував також гілозоїзм, вважаючи, що свідомість властива лише високоорганізованим тілам С. вітогляд Л. має механістичний характер; він не тільки зводив психологію до фізіології, але й останню до механіки З. відси - погляд на людину як на машину. В теорії пізнання - прибічник матеріалістичного сенсуалізму, чуттєвий досвід розглядав як основу пізнання С. енсуалізм поширював на сферу моралі, в якій обстоював ідеї гедонізму та евдемонізму, підкреслюючи роль чуттєвої насолоди. Етика, на думку Л., впливає на унормування людських бажань і підпорядковується законам природи. В питаннях суспільного розвитку головну роль відводив просвіті, свідомій діяльності видатних особистостей. Вважав цілком можливим існування Бога, хоча був переконаний у його непричетності до життя людини. На тій підставі, що людині живеться краще без страху, обстоював недоцільність віри у безсмертя душі та потойбічний світ.

[br]

Осн. тв.: "Природна історія душі" (1745); "Людина-машина" (1747); "Людина-рослина" (1748); "Система Епікура" (1750).